Що таке гендерні стереотипи у сучасному суспільстві

Існують діаметрально протилежні точки зору про те, що таке гендерна виховання і які цілі і завдання воно переслідує. Поки мамським форумах багато статтями, які вимагають терміново надіти на дівчинку рожеву сукню, інакше вона виросте недостатньо жіночною, педагогічне співтовариство, кажучи про те ж саме, закликає відмовитися від фраз типу «справжні чоловіки не плачуть». Відсутність загальної точки зору, а також такі сильні протиріччя говорять про те, що в суспільстві гостро стоїть проблема стереотипів і відбувається переосмислення гендерних ролей.

Гендерні стереотипи

Що таке гендерні ролі?

Є такий жарт, що стать — це те, що у людини між ніг, а гендер — що між вухами.

Пол людини формується ще в утробі матері, а гендерна ідентичність встановлюється в процесі виховання і соціалізації. Виявляється, щоб, за версією суспільства, бути «справжньою жінкою» або «справжнім чоловіком», недостатньо просто мати відповідні статеві ознаки — важливо також мати певним набором особистісних якостей і звичок, притаманних твоєї гендерної групі.

Схильності, манери та поведінку, яких суспільство очікує від «справжніх» чоловіків і жінок, і називаються гендерними ролями, які, в свою чергу, диктують нам набір стереотипів, що вважаються в цьому суспільстві суто жіночими і суто чоловічими.

Теорія гендерної рівності

У всі часи суспільство позначало чіткі межі між чоловічим і жіночим поведінкою і функціями, але навіть на території однієї країни і серед одного народу розуміння суто чоловічих і суто жіночих занять могло бути різним. В останні тридцять років на території країн західної цивілізації зміцнилася теорія гендерної рівності, завдяки якій західний світ поступово позбавляється від гендерних стереотипів і зрівнює в правах жінок і чоловіків. Це прописується в безлічі міжнародних документів, забезпечуючи людям однаковий доступ до соціальних і матеріальних благ, в тому числі до освіти і охорони здоров’я.

В основу теорії гендерної рівності лягли численні дослідження, які доводять, що більшість рис, раніше приписувалися певної статі, насправді залежить не стільки від фізіологічних особливостей, скільки від соціального середовища, в якій виховується особистість. Так, було доведено, що мозок чоловіків і жінок дійсно має певні відмінності, але, наприклад, різниці в аналітичних можливостях у чоловіків і жінок немає. Більш того, було встановлено, що гармонійно розвинена зріла особистість поєднує в собі в рівній мірі і чоловічі, і жіночі риси. До такого висновку в кінці XIX століття прийшов австрійський психолог Отто Вейнингер.

Незабаром після публікації його книги «Пол і характер» були відкриті чоловічі і жіночі статеві гормони. Тоді вчені виявили наявність жіночих статевих гормонів в чоловічому організмі, а чоловічих — в жіночому. Саме поєднання статевих гормонів і впливає на зовнішність і сексуальну поведінку людини. Саме через різної концентрації гормонів в одному організмі ми бачимо таке розмаїття проявів «чоловічих» і «жіночих» якостей у представників обох статей.

Дослідження показують, що дитина усвідомлює свій фізичний підлогу вже в 2-3 роки. Але в цьому віці він ще не розуміє, що це означає. Під впливом дорослих він вчиться по одязі, зачісці, загальним зовнішнім виглядом і рисами обличчя визначати стать інших людей. До семи років дитина остаточно усвідомлює, що фізичний підлогу залишається незмінним, навіть якщо дівчинка одягне штани, а хлопчик раптом відпустить довге волосся. Формування ж гендерної ідентичності, тобто усвідомлення своєї гендерної ролі в суспільстві, відбувається вже в підлітковому віці, коли у дитини з’являється більше шансів пізнавати себе, свої смаки і переваги, зрозуміти, що йому до душі, а що — ні.

Цьому сприяє і статеве дозрівання, що супроводжується романтичними переживаннями і першими спробами самостійно будувати відносини з однолітками своєї статі і протилежної. Саме в цьому віці людина починає напівсвідому, під впливом батьків, школи і суспільства, але тепер прислухаючись до своїх власних відчуттів, приміряти на себе відповідну гендерну роль.

Традиційний погляд на гендерні ролі

СтереотипиЗгідно з традиційним вихованню до цього віку діти знають, що дівчатка набагато спокійніше хлопчиків, акуратніше і старанніше вчаться, мають схильність до вивчення мов та літератури, повинні вміти готувати, шити і прибирати. Дівчата повинні бути слухняними, чуйними і тихими, адже вони готуються стати дружинами, мамами і берегинями домашнього вогнища. Хлопчикам же в цей час прищеплюють стійкість і незалежність, їх вчать покладатися на власні сили і добиватися свого.

Традиційне суспільство вважає, що хлопчикам легше даються точні та природничі науки, а ось проблеми з грамотністю для них цілком нормальні. Однак на практиці дівчинки далеко не завжди хочуть бути тихими і чуйними, а хлопчаки можуть бути дуже посередніми на заняттях фізикою. Традиційний погляд на гендерні ролі забороняє хлопчикові проявляти емоції, адже він «чоловік», а «чоловіки не плачуть», в той час як дівчинці, навпаки, дозволяється бути чутливою, але її переживання списуються на «жіночу природу», і особливого значення їм не надається.

Хлопчикам легко списують будь бійки і сварки, зате якщо дівчинці доведеться дати здачі, вибухне скандал, ім’я якому «ти ж дівчинка». У такому суспільстві батьки намагаються розвивати у дитини ті якості і навички, які будуть суспільно прийнятними. Дівчаток повсюдно навчають танцям, ліплення і вишивці, намагаються підтягнути оцінки по російській мові і літературі, не дозволяючи їм займатися, наприклад, конструюванням, програмуванням або шахами і крізь пальці дивлячись на «трійку» з алгебри. Якщо ж хлопчик раптом вирішить, що йому не хочеться вечора безперервно проводити, ганяючи по полю футбольний м’яч, а цікавіше було б, наприклад, малювати чи вишивати хрестиком, батьки можуть і зовсім проігнорувати його бажання, посилюючи контроль за відвідуваннями тренувань — зі словами «щоб навіть не думав бабськими справами займатися».

Відмовляючи дитині в доступі до тих занять, які йому цікаві, а натомість підсовуючи то, що більше відповідає гендерним стереотипам, батьки не дають йому можливість розвивати його природні здібності (адже неспроста ж йому цікава ця сфера діяльності), вчать вимушеної безпорадності, показуючи, що життя підлітка не належить йому самому і за нього все вирішить хтось інший, а заодно показують, що думка суспільства ( «дівчинки таким не займаються») важливіше його власних почуттів і бажань.

Тут і настає конфлікт внутрішнього світу дитини з зовнішнім, і провокує його батько — людина, яка спочатку асоціюється з турботою і захистом. Тепер дитина, беззастережно довіряв мамі і татові, раптом дізнається, що вони не завжди будуть на його боці. Зникає довірливе ставлення, і без того досить пошарпане в силу підліткового віку. Якщо в сім’ї немає розуміння, то будь-який докір у невідповідності гендерним стереотипам із зовнішнього світу (особливо від однолітків) буде залишати свій слід в психіці підлітка і призведе до формування комплексу неповноцінності, який серйозно завадить йому в подальшому. До того ж дитина, якій нав’язували захоплення, сам ніколи не навчиться розуміти, що ж йому дійсно потрібно.

Природа своє візьме

Головним аргументом проти гендерної рівності та на користь традиційного гендерного виховання з чітко означеними жіночими і чоловічими ролями традиційне суспільство називає природну необхідність дівчата бути ніжною і чуйною дружиною і матір’ю, а чоловіки — захищати свою сім’ю і виривати собі місце під сонцем. Якщо природа створила нас такими, то і виховувати дітей потрібно відповідно до того, що вона їм приготувала. Але, дозвольте, якщо природа так мудра і не може помилятися, чому ж вона потребує підкріплення гендерної ролі ще й вихованням? Якщо стереотипи поведінки закладені в нас спочатку, чому нам необхідно докладати якихось додаткових зусиль?

Дівчинка не зможе стати гідною матір’ю, якщо виховувати в ній незалежність і почуття власної гідності, а у хлопчика не буде шансів захистити себе, якщо він буде займатися танцями? Показовим для таких забобонів можна вважати випадок з практики американського психотерапевта, котрий спостерігав близнюків. У самому дитинстві по лікарську помилку один з близнюків позбувся пеніса. Щоб хлопчик не відчував себе неповноцінним в майбутньому, батьки взяли складне рішення: змінити дитині підлогу.

Так Джон перетворився на Джоан. Джоан не знала, що народилася хлопчиком, батьки виховували близнюків відповідно до їх гендерними ролями. У підлітковому віці у Джоан виникли проблеми зі своєю гендерною ідентичністю, вона проявляла все більше якостей, які частіше чекають від хлопчиків, ніж від дівчаток. Згодом батькам довелося відкрити Джоан правду, дізнавшись яку, та зважилася на повторну операцію. Тепер Джон одружений на дівчині і більше не відчуває проблем з гендерною самовизначенням.

Природа розставила все по своїх місцях, хоча в дитинстві Джоан грала з ляльками і носила сукні. Стало бути, не так вже й страшно, якщо хлопчик в дитинстві буде проявляти чутливість, а дівчинка — грати з однолітками в войнушку, — природа все одно візьме своє, коли прийде час, яких би поглядів на виховання ми не дотримувалися.

Формування особистості

Рецепт відмови від гендерних стереотипів простий. Щоб виховати свою дитину гідним членом суспільства, варто, в першу чергу, прищеплювати йому загальнолюдські цінності. Наприклад, битися погано не тому, що «ти дівчинка», а тому, що цивілізована людина не вирішує проблеми з позиції сили. Сльози потрібно стримувати не тільки від того, що «хлопчики не плачуть», та й зовсім їх стримувати не варто, але от знати, де і коли ти можеш дозволити собі вихід таких емоцій, коли варто перетерпіти, все-таки необхідно, неважливо, хлопчик ти чи дівчинка.

Дитина виросте гармонійною особистістю, якщо він буде знати, що, яким би він не був, його батьки завжди будуть на його боці і підтримають будь-яке його починання, яким би божевільним воно не здавалося. Довіра в родині — запорука формування сильної і незалежної особистості, яка зможе подолати будь-які негаразди і не буде змушена пробиратися крізь складний і болісний процес усвідомлення себе і своєї унікальності. А фрази «ти ж хлопчик» і «ти ж дівчинка» краще викинути зі свого лексикону.

Посилання на основну публікацію